Закони, які мовчать 17 років

За час своєї діяльності Всеукраїнською громадською організацією "Телеглядацька асоціація батьків України" було спрямовано багато пропозицій юридичного характеру до Верховної Ради України, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Міністерства культури України, та інших органів державної влади. Велику кількість з них народними обранцями та чиновниками так чи інакше було реалізовано, але не все. На мій погляд тому, що влада досі не має ефективних інструментів для підтримання функціонування існуючих правових норм. Чи то через брак фінансування, чи то через брак фахівців, важко сказати, але щось продовжує підштовхувати її до мовчання та практики, спрямованої на пошук механізмів лібералізації законодавства задля легалізації існуючих правопорушень з боку медіабізнесу. Навряд чи такі тенденції можна назвати корисними для інтересів споживачів, від так і для інтересів бізнесу, котрий із року в рік все більше відчуває на собі вантаж негативного сприйняття глядачем існуючого медіаконтенту, який часто виходить за межі традиційних уявлень українців про національну культуру та духовність.

У підтвердження своїх слів з багатьох прикладів, найбільш поширених видів порушень законодавства вітчизняними телеканалами, наведу лише декілька, котрі систематично відбуваються протягом останніх 17 років! І держава не має сил врешті решт їх припинити.

Так, стаття 5 Закону України "Про рекламу" від 03 липня 1996 року № 270/96-ВР чітко регламентує спонсорство на телебаченні. Відповідно до її вимог програма, передача, підготовлена за підтримки спонсора, повинна бути означена за допомогою титрів чи дикторського тексту на початку та/або наприкінці програми, передачі. Натомість, в телеефірі ми чи не постійно бачимо показ повноцінних рекламних роликів, особливо тоді, коли передача або програма створювались за підтримки спонсора - виробника алкогольних напоїв.

Згідно зі статтею 8 згадуваного Закону анонси фільмів, які мають обмеження, щодо глядацької аудиторії, розміщуються лише у час, відведений для показу таких фільмів. Але, за даними моніторингів, проведених нашою організацією (про які повідомлялось Нацраді), зазначена норма на вітчизняному телебаченні майже не виконується.

Пункт 5 статті 13 Закону України "Про рекламу" передбачає заборону переривати рекламою або будь-яким іншим редакційним, авторським чи інформаційним матеріалом (включаючи анонси програм, передач) трансляцію кіно - і телефільмів, за умови їх тривалості до 42 хвилин. Проте, як свідчить практика нашої організації, і ця вимога Закону так само, разом із нормами, про які йдеться вище, майже не виконується вітчизняними телерадіоорганізаціями.

Трошки менше часу телеканали порушують вимоги Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1315. Лише 15 років!

Відповідно до пункту 8 зазначеного Положення демонстрація фільмів телеорганізаціями здійснюється за умови попередження про встановлені обмеження у програмах телепередач перед початком демонстрування фільму та додержання встановленого часу його демонстрування:

"14" - з 18 до 6 години;
"16" - з 21 до 6 години;
"18" - з 23 до 6 години;
"Х21" - з 24 до 6 години.

На практиці ж майже всі телеканали порушували і порушують дану правову норму щонайменше декілька разів на тиждень, а окремі з них і декілька разів на день.

Можна наводити ще дуже багато подібних прикладів порушень законодавства у сфері телебачення та реклами з боку вітчизняних телеканалів, однак від цієї констатації фактів ефір телебачення не стає чистішим, а Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення так і не застосовує щодо порушників у повному об'ємі, передбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення (стаття 164-7) штрафні санкції, котрих би, на думку нашої організації, вже би давно вистачило на будівництво багатьох лікарень та дитячих садків.

Отож, на сьогоднішній день я дедалі більше переконуюсь у тому, що доки не будуть проведені фундаментальні зміни у підході чиновників до реалізації норм діючих правових актів, а інші суб'єкти правовідносин не почнуть працювати у правовій площині, та усвідомлювати свою велику суспільну відповідальність, знайти гармонію інтересів між владою, бізнесом та споживачами буде важко чи навіть неможливо.